Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Особливої уваги та захисту з боку держави потребує людина з інвалідністю. За останні десятиліття істотно змінилося ставлення до інвалідів у бік прийняття їх як рівних членів суспільства; значну роль у цьому відіграли міжнародні організації.
Протягом перших трьох десятиліть свого існування Організація Об’єднаних Націй змінила підхід до проблем інвалідності з позиції соціального забезпечення на підхід, орієнтований на розвиток і захист прав людини. Даний підхід пропагувався впродовж Міжнародного року інвалідів (1981 рік) і знайшов своє втілення у Всесвітній програмі дій відносно інвалідів, затвердженій в 1982 році. Подальший розвиток цей підхід отримав протягом Десятиліття інвалідів Організації Об’єднаних Націй (1983–1992 роки), а в 1993 році вже були ухваленні Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів. В 1992 році Організація Об’єднаних Націй проголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів, який щорічно відзначається з метою сприяння кращому розумінню проблем інвалідності і підвищення обізнаності про переваги інтеграції інвалідів у всі аспекти політичного, соціального, економічного і культурного життя.
Розробка та прийняття Конвенції про права інвалідів
Конвенція про права інвалідів та Факультативний протокол до неї були прийняті 13 грудня 2006 року в центральних установах Організації Об’єднаних Націй в Нью-Йорку і були відкриті для підписання 30 березня 2007 року. Конвенцію підписали 82 сторони при одній ратифікації, тоді як Факультативний протокол був підписаний 44 сторонами. Таким чином, того дня у підписанні Конвенції взяла участь максимальна кількість сторін за всю історію підписання Конвенцій ООН у день їхнього відкриття для підписання.
Конвенція являє собою перший всеосяжний договір в області прав людини XXI століття і є першою конвенцією про права людини, відкритою для підписання регіональними організаціями інтеграції. Ця Конвенція знаменує собою «зміну парадигми» в тому, що стосується відносин і підходів до інвалідів. Конвенція розроблялася як документ з прав людини, в якому чітко сформульовано аспект соціального розвитку, .Конвенція наголошує, що всі особи з будь-якими формами інвалідності повинні користуватися всіма правами людини і основними свободами такими як:
· рівність перед законом без дискримінації;
· право на життя, свободу і безпеку особи;
· рівноправ’я перед законом і правових можливостей;
· свобода від тортур;
· свобода від експлуатації, насильства і наруги;
· право на фізичну і психічну недоторканість;
· свободу пересування і громадянство;
· право на життя в громаді;
· свобода висловлювання думок і переконань;
· повага до приватного життя;
· повага дому і сім’ї;
· право на освіту;
· право на охорону здоров’я;
· право на працю;
· право на достатній життєвий рівень;
· право на участь в політичному і суспільному житті;
· право на участь в культурному житті.
Основні керівні принципи Конвенції
Основою Конвенції та окремих її статей служать вісім керівних принципів:
a) повага до притаманного людині достоїнства її особистої самостійності, зокрема свободи робити власний вибір і незалежності;
b) недискримінація;
c) повне й ефективне залучення та включення до суспільства;
d) повага до особливостей інвалідів і прийняття їх як компоненту людської різноманітності й частини людства;
e) рівність можливостей;
f) доступність;
g) рівність чоловіків і жінок;
h) повага до таких здібностей дітей-інвалідів, які розвиваються і повага до права дітей-інвалідів зберігати свою індивідуальність.
Ратифікація Конвенції та факультативного протоколу Україною
Україна ратифікувала Конвенцію про права інвалідів та факультативний протокол до неї 16 грудня 2009 р, а з шостого березня 2010 р Конвенція та факультативний протокол стали частиною Українського законодавства. Те, що держава ратифікувала Конвенцію означає, що вона зобов’язалася гарантувати права і свободи, встановлені Конвенцією своєму громадянинові, а також іноземній особі, що знаходиться на її території.
Це означає також те, що внутрішнє законодавство держави повинно відповідати положенням Конвенції, а також органи, що виносять індивідуальні рішення(прокурор, суд) зобов’язані дотримуватися положеннь Конвенції.
Держави-учасниці також зобов’язуються забезпечувати й заохочувати повну реалізацію всіх прав людини й основоположних свобод всіма інвалідами без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності. З цією метою держави-учасниці зобов’язуються:
a) вживати всіх належних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, що визнаються в цій Конвенції;
b) вживати всіх належних заходів, зокрема законодавчих, для зміни чи скасування існуючих законів, постанов, звичаїв та підвалин, які є дискримінаційними стосовно інвалідів;
c) ураховувати в усіх стратегіях і програмах захисту і заохочення прав людини інвалідів;
d) утримуватися від будь-яких дій або методів, які не узгоджуються із цією Конвенцією і забезпечувати, щоб державні органи та встанови діяли відповідно до цієї Конвенції;
e) уживати всіх належних заходів для усунення дискримінації за ознакою інвалідності з боку будь-якої особи, організації або приватного підприємства;
f) проводити або заохочувати дослідну та конструкторську розробку товарів, послуг, устаткування та об’єктів універсального дизайну (який визначено в статті 2 цієї Конвенції), пристосування яких до конкретних потреб інваліда вимагало б якомога меншої адаптації й мінімальних витрат, сприяти наявності й використанню їх, а також просувати ідею універсального дизайну під година вироблення стандартів і керівних орієнтирів;
g) проводити або заохочувати дослідну та конструкторську розробку, а також сприяти наявності й використанню нових технологій, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій, засобів, що полегшують мобільність, обладнання та допоміжних технологій, підхожих для інвалідів, приділяючи першочергову увагу недорогим технологіям;
h) надавати інвалідам доступну інформацію про засоби, що полегшують мобільність, обладнання та допоміжні технології, зокрема нові технології, а також інші форми допомоги, допоміжні послуги та об’єкти;
i) заохочувати викладання спеціалістам і персоналу, що працюють з інвалідами, прав, які визнаються в цій Конвенції, щоб удосконалювати надання гарантованих цими правами допомоги та послуг.
Стосовно економічних, соціальних та культурних прав, то кожна держава-учасниця зобов’язується вживати, максимально залучаючи наявні в неї ресурси, а у випадку необхідності — удаючися до міжнародного співробітництва, заходів для поступового досягнення повної реалізації цих прав без шкоди для тих сформульованих у Конвенції зобов’язань, які є безпосередньо застосовними відповідно до міжнародного права.
Важливо що під час розробки й застосування законодавства й стратегій, спрямованих на виконання цієї Конвенції і в рамках інших процесів ухвалення рішень з питань, що стосуються інвалідів, держави-учасниці тісно консультуються з інвалідами, зокрема дітьми-інвалідами й активно залучають їх через організації, що їх представляють.